A A A K K K
людям з порушенням зору
Відділ освіти, культури, молоді та спорту Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області

Історична довідка села Караєвичі

Неподалік хімкомбінату при лівому березі Усті на пологих висотах примістилося село Караєвичі, внесене частково в 1973-1974 роках під час розбудови заводу хімічних добрив.зараз тут близько 100 дворів та 227 жителів.
Караєвичі згадує акт 1463 року. Тоді князь Солтап отримує в Луцькомуповіті ряд сіл, серед яких і «Караєвичи». У 1478 році князю Семену надали Городок, а «к двору приселки и селеща Бегонь, Караєвичи». Два роки опісля «близ Караєвич»невідомі нападники викрали з дворових підвіл весь помол зерна.
У 1518 році король Сигазмунд 1 підтверджує надання  Марії Ровенській 27 поселень, в тому числі яких і «село Караєвичи». Через рік натрапляємо на скаргу, що обвинувачує «караевицких крестьян» у «подкосе дворовых угодий».
На початку 1603 року «Караєвіче», як маєтність Олександра Острозького, відходить до Рівненського ключа й платить від 3-ох ставків, 4-ох млинових коліс, 2-ох пасік. У наступному році згадується велика повінь, яка знищила посіви, лугові трави «в Караєвичах и Городке».
У 1747 році польський військовий суд обвинувачує 10 гайдамаків, серед яких був «Кирил Савовьюченко с Караєвич, что под. Ровно». Тоді село належало магнату Богушу. Воно мало фільварок, велике ставкове господарство.
За даними 1889 року «с.Караевичи при рч. Устье» мало побудовану в 1740 році церкву Успенія Пресвятої Богородиці, цвинтар, млин, школу, крамницю. Цегельню, 95 дворів, 750прихожан.
У назві Караєвичі є кінцеве «ичі» («євичі»), притаманне так званим «патронімічним структурам», які символізували предка роду, сім’ї, дворища чи іншого суспільного угрупування. Таким патроном Караєвич був, очевидно, Карай. Осмислюючи його назву, можна (як у прізвищах Бистрай, Грицай, Чухрай)виділити суфіксальне «ай», після чого матимемо «Кар» («Кара»), власне, те, що засвідчене як окреме наймення людей при різних кінцівках. Так, під 945 роком є літописне «Кара», з 1740 року прізвище Кара, яке зіставляють з чеським Карель, німецьким Карес, що походить з Макаріус «Макар». Інтригують теж прізвища типу Карайбіда, Карайдух, де «карай» від карати.
Про Караєвичі є легенда. Якось сюди, де зараз східний край села, на гончих собак прискакали мисливці й побачили в човнику зраненого, ледь живого чоловіка. Коли його винесли на берег і стали питати, хто він, почули ледь стогін і гнівне «Кара! Карай їх! Карай!»збентежені дозорці відшукали рибака й наказали йому доглянути умираючого. Але кремезний бородач вижив, і за перші почуті від нього слова його прозвали Кара-Карай, а його осівший тут рід – Караєчі, а згодом – Караєвичі.
Крім одиноких Караєвичів, є село Карайчине, Карайкова, а також річки Караєць, Караєчнай, Кара-Корсак, Караічин тощо, де, зважаючи на їх причорноморське розміщення, можна бачити в них турецьке кара «чорний».
Караєвицький старожил Федір Прус назвав такі мікрооб’єкти села: Цегельня «старовинний куток у напрямку церкви»; Позасадда «дільниця за колишнім великим садом»; Куток «центральна частина села в околиці крамниці»; Видумка «новостворена вуличка»; Криниця «пологий горб, у низов’ї котрого була криниця з доброю джерельною водою»; Оболоння «надгоринський заливний сінокіс з рівною поверхнею»; Острівки «луги на міжрічкових островах»; Некосі «зарослий кущами луг»; Шнурки (а також Мельникові шнурки) «болотяний сінокіс з довгих вузьких смуг»; Лепеха «луг з колишніми зарослями лопухів»; Гуричі «невеликий сінокіс на маєтності Гурича»; Лани «невеликі наділи добрих грунтів»; Довге поле «культивоване зарічків’я великої долини»; Вадитини «урожайна земля, назва якої у зв’язку з «вадити»або прізвища Вадита»; Гайки «велике (до 50 га) пасовисько в околиці гайків»; Василева долина «рів на маєтності Василя»; Городеччина «низинне поле під селом Городком»; Запілля «пасмо усяких грунтів за давніми полями власників».
 

Вхід для адміністратора