Історична довідка села Караєвичі
Неподалік хімкомбінату при лівому березі Усті на пологих висотах примістилося село Караєвичі, внесене частково в 1973-1974 роках під час розбудови заводу хімічних добрив.зараз тут близько 100 дворів та 227 жителів.
Караєвичі згадує акт 1463 року. Тоді князь Солтап отримує в Луцькомуповіті ряд сіл, серед яких і «Караєвичи». У 1478 році князю Семену надали Городок, а «к двору приселки и селеща Бегонь, Караєвичи». Два роки опісля «близ Караєвич»невідомі нападники викрали з дворових підвіл весь помол зерна.
У 1518 році король Сигазмунд 1 підтверджує надання Марії Ровенській 27 поселень, в тому числі яких і «село Караєвичи». Через рік натрапляємо на скаргу, що обвинувачує «караевицких крестьян» у «подкосе дворовых угодий».
На початку 1603 року «Караєвіче», як маєтність Олександра Острозького, відходить до Рівненського ключа й платить від 3-ох ставків, 4-ох млинових коліс, 2-ох пасік. У наступному році згадується велика повінь, яка знищила посіви, лугові трави «в Караєвичах и Городке».
У 1747 році польський військовий суд обвинувачує 10 гайдамаків, серед яких був «Кирил Савовьюченко с Караєвич, что под. Ровно». Тоді село належало магнату Богушу. Воно мало фільварок, велике ставкове господарство.
За даними 1889 року «с.Караевичи при рч. Устье» мало побудовану в 1740 році церкву Успенія Пресвятої Богородиці, цвинтар, млин, школу, крамницю. Цегельню, 95 дворів, 750прихожан.
У назві Караєвичі є кінцеве «ичі» («євичі»), притаманне так званим «патронімічним структурам», які символізували предка роду, сім’ї, дворища чи іншого суспільного угрупування. Таким патроном Караєвич був, очевидно, Карай. Осмислюючи його назву, можна (як у прізвищах Бистрай, Грицай, Чухрай)виділити суфіксальне «ай», після чого матимемо «Кар» («Кара»), власне, те, що засвідчене як окреме наймення людей при різних кінцівках. Так, під 945 роком є літописне «Кара», з 1740 року прізвище Кара, яке зіставляють з чеським Карель, німецьким Карес, що походить з Макаріус «Макар». Інтригують теж прізвища типу Карайбіда, Карайдух, де «карай» від карати.
Про Караєвичі є легенда. Якось сюди, де зараз східний край села, на гончих собак прискакали мисливці й побачили в човнику зраненого, ледь живого чоловіка. Коли його винесли на берег і стали питати, хто він, почули ледь стогін і гнівне «Кара! Карай їх! Карай!»збентежені дозорці відшукали рибака й наказали йому доглянути умираючого. Але кремезний бородач вижив, і за перші почуті від нього слова його прозвали Кара-Карай, а його осівший тут рід – Караєчі, а згодом – Караєвичі.
Крім одиноких Караєвичів, є село Карайчине, Карайкова, а також річки Караєць, Караєчнай, Кара-Корсак, Караічин тощо, де, зважаючи на їх причорноморське розміщення, можна бачити в них турецьке кара «чорний».
Караєвицький старожил Федір Прус назвав такі мікрооб’єкти села: Цегельня «старовинний куток у напрямку церкви»; Позасадда «дільниця за колишнім великим садом»; Куток «центральна частина села в околиці крамниці»; Видумка «новостворена вуличка»; Криниця «пологий горб, у низов’ї котрого була криниця з доброю джерельною водою»; Оболоння «надгоринський заливний сінокіс з рівною поверхнею»; Острівки «луги на міжрічкових островах»; Некосі «зарослий кущами луг»; Шнурки (а також Мельникові шнурки) «болотяний сінокіс з довгих вузьких смуг»; Лепеха «луг з колишніми зарослями лопухів»; Гуричі «невеликий сінокіс на маєтності Гурича»; Лани «невеликі наділи добрих грунтів»; Довге поле «культивоване зарічків’я великої долини»; Вадитини «урожайна земля, назва якої у зв’язку з «вадити»або прізвища Вадита»; Гайки «велике (до 50 га) пасовисько в околиці гайків»; Василева долина «рів на маєтності Василя»; Городеччина «низинне поле під селом Городком»; Запілля «пасмо усяких грунтів за давніми полями власників».